Яким насправді був Максим Рильський
БІБЛІОТЕКА ІНФОРМУЄ
Екозахисник і популяризатор науки: яким насправді був Максим Рильський
«Як парость виноградної лози, плекайте мову», — ці відомі рядки Максима Рильського ми читали у шкільній хрестоматії та вчили напам’ять. Досліджували й інші твори письменника, віднаходячи в них епітети, метафори та порівняння… Проте Максим Рильський був не лише поетом, а й громадським діячем, екозахисником і шевченкознавцем.
19 березня минає 130 років від дня народження українського поета, перекладача і одного із неокласиків – Максима Тадейовича Рильського. Саме його перу належать такі поезії, як «Слово про рідну матір», «Троянди і виноград», «Дощ (Благодатний, довгожданний…), «Мова», «Яблука доспіли, яблука червоні…» та ін.
Почав писати вірші в 7 років
Максим Рильський почав віршувати рано — перші поезії з’явилися у 1902-му, коли хлопчику було лише 7 років. Письменник у своїй автобіографії напівжартує, що відтоді був «людиною, що не може байдужно дивитись на білий, несписаний папір». 20 квітня 1907-го вірш «Весна», який хлопець присвятив хрещеному батьку Осипу Юркевичу, опублікували в газеті «Рада». А вже у 15-річному віці юнак уклав свою першу збірку «На білих островах», до якої увійшли поезії «Вінок рясту», «З сердечних глибин», «Осінні пісні» та інші. «Відтоді, — каже Рильський, — почав я вважати себе справжнім літератором...»
Був екозахисником
Письменник любив природу, знав багацько назв рослин і вмів за ними доглядати. У літературно-меморіальному музеї Максима Рильського досі зберігся сад, який висадили за участі поета. Крім того, письменник у своїх творах закликав до охорони довкілля та розумного використання ресурсів.
«Де плуг пройшов — там тирса не росте, Де зорано — там не гніздиться стрепет. ...Та думаю, що треба на землі . Хоч клаптики маленькі зберегти, Де міг би стрепет звить собі кубло. І де могла б рости срібляста тирса. Не тільки для ботаніків потрібні. Та для зоологів такі кутки, Та й для поетів…, ну, не всіх, звичайно, А деяких. Таких, скажім, як я», — писав він 1960 року у вірші «Тирса і хохітва».
Сам же Максим Рильський вважав, що його шлях у літературі розпочався збіркою 1918 року «Під осінніми зорями». Перше видання книги вмістило 156 поезій. Чимало уваги поет приділяв плинності життя, життю і смерті – одвічним темам. Саме їх Рильський і підіймає у поезії «Молюсь і вірю»:
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Кленусь тобі, веселий світе,
Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.
Максим Рильський товаришував з іншими представниками екоком’юніті. Приміром, з Миколою Гришком — вченим-фундатором Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України, якому присвятив свою поезію. Ще один його друг — селекціонер Йосип Магомет, що назвав на честь Максима Рильського сорт півонії!
Знався на художньому перекладі
Максим Рильський займався перекладацтвом із 20-х років ХХ століття й до останніх місяців життя. Творчий доробок письменника у цій царині налічує понад 50 книг. Зокрема, він переклав «Слово о полку Ігоревім», сербські епічні пісні, твори поляків, словаків, чехів, болгар, італійців, іспанців, норвежців, туркменів, башкирів і вірмен. Крім того, він працював із французькою поезією та драматургією XVII–XX століть, як-от Вольтера, П’єра-Жана де Беранже, Віктора Гюго, Теофіля Готьє, Поля Верлена, адже досконало володів цією мовою.
Доводив, що наука — новий чорний
Максим Рильський працював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії. У січні 1942-го його призначили вченим секретарем, але у грудні того ж року він став директором. На цій посаді вчений провадив наукову роботу, підготував до друку мовознавчі праці, тритомну «Історію України» та «Історію української літератури», а також робив доповіді на сесіях Академії наук. Вже у 1950 році Максим Рильський отримав ступінь доктора філологічних наук, а в 1958-му його обрали дійсним членом Академії наук.
Коли поета вітали з призначенням, він сказав: «Що ж, це означає — більше працювати. Високе звання — високі обов’язки і труд».
Змінотворив у літературній сфері
Свого часу Максим Рильський був головою правління Спілки письменників України, головою Українського комітету славістів, членом Комітету з Державних премій у галузі літератури і мистецтва. У 1945-му він долучився до проєкту «Золотий фонд нашої літератури», метою якого було поповнити книжковий фонд, який знищили під час Другої світової війни. Максим Рильський планував видати твори Івана Франка у 25 томах, Івана Нечуя-Левицького — у 12, Лесі Українки — у 10, Пантелеймона Куліша — також у 10, Івана Карпенка-Карого — у 6, а Бориса Грінченка — у 5. Крім того, поет був редактором журналу «Народна творчість та етнографія», у різні роки членом редколегії журналів «Вітчизна», «Всесвіт» і «Літературної газети».
Писав рецензії на музичні твори
Максим Рильський виконав редакцію всіх опер Миколи Лисенка, опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, кантат «Єднаймося!» та «Кобзареві» Кирила Стеценка. Також він створив рецензії до оперних вистав, як-от «Милана» Георгія Майбороди, «Тарас Бульба» та «Енеїда» Миколи Лисенка, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича в Київському оперному театрі. Крім того, на лібрето Максима Рильського Юлій Мейтус написав оперу «Украдене щастя», а Владислав Золотарьов — музичну комедію «Хвесько Андибер».
Був лінгво- та шевченкознавцем
Максим Рильський писав роботи з лексикографії, лінгвостилістики, історії української літературної мови, теорії та практики художнього перекладу. Проте знаковою публікацією вважають статтю «Величний пам’ятник великому» 1935-го, приурочену до відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Відтоді Максим Рильський доклав багато зусиль до вшанування Кобзаря та дослідження його творчості: він написав вірш «Пророк зорі», виступив із доповіддю «Шевченкове нове слово», створив рецензію на монографію Івана Білодіда «Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови».
Талановита людина – талановита у всьому
Максим Рильський – не лише талановитий поет. Він також зробив чималий внесок у розвиток історії літератури. Він мав праці і з мистецтвознавства, фольклористики, мовознавства, зокрема стилістики та лексикографії української мови, теорії перекладу.
Наукова робота Рильського мала своє визнання. 1943 року його було обрано академіком АН УРСР та 1958 року – академіком АН СРСР. Максим Рильський також став головою правління Спілки письменників України, очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії.
Тяжка хвороба – рак – забрала життя Максима Рильського 24 липня 1964 року.
Джерело: Мала академія наук
